Своїх справжніх батьків Дмитро Ларін не пам’ятає. Його ще в чотири рочки залишили в інтернаті. Навіть ім’я та прізвище дали вже там. На щастя, одна бездітна співробітниця всиновила хлопця. На той час хлопчик тільки знав декілька слів – «шашлик» і «горілка»… Хоча у новій родині він зростав у любові та турботі, але у серці мав образу та озлобленість на біологічних батьків. Здавалося, що цей відбиток буде постійно мати місце у житті Дмитра, як би добре до нього не ставилися…
У школі Діма завжди мав проблеми з поведінкою, поводився неслухняно. Кілька разів його виганяли зі школи, і він ледь закінчив навчання. Як він розповідає: «Я любив порушувати всі правила і заборони». Хоча батьки намагалися наставляти сина, друзі на Дмитра впливали більше.
Хлопчина багато крав, навіть у рідних. Також його друзями стали наркотики. Мати дуже стомилася від цього. Жінка купила йому квіток і відправила до Росії, де перебував вітчим. Вона думала, може він зможе вплинути на сина. На жаль, чоловіку було байдуже до хлопця, бо він давно пішов з сім’ї. Дмитро почувався вкрай самотнім у чужому краю. Без житла, друзів і знайомих Дмитро пристрастився до горілки і зрозумів, що вижити зможе лише серед криміналу. Серед бандитів він намагався позбутися самотності, знайти хоч якусь підтримку, але марно.
«Я навіть не довіряв своїм, бо знав, якщо будуть розбирання, мене зроблять винним у всьому», - признається Дмитро. Йдучи на справу, хлопець, для хоробрості, добряче випивав і приймав наркотики. Одного разу підійшовши з компанією до магазину, його попросили потримати пакет. Там були наркотики, хлопця схопила міліція. Потім суд і перша судимість. Це, все одно, не змінило поведінки Дмитра. Коли він звільнився, взявся за старе, знайшов компанію і повернувся до кримінальних справ. Через це втратив кімнату у гуртожитку, роботу. У відчаї подався до матері, але на старій квартирі її вже не було. Жінка продала квартиру і вже не жила там. Дмитро не знав де її шукати. «Я сів на сходи і мені було дуже сумно. Я почав розмірковувати про своє становище. Я хотів кинути пити, мені треба була підтримка, але і її я втратив…», - згадує він. Хлопець ночував у підвалах і їв зі смітників.
Одного разу він прийшов до православного храму і запитав про притулок, пообіцявши відпрацювати. На жаль, йому показали на двері. На той час Дмитро, якщо не випивав, дуже страждав, в нього підіймався тиск. Від цього він міг вмерти. Якось не зміг вчасно випити і в нього відбувся напад епілепсії посеред вулиці. Всім було байдуже, але одна людина зупинилася. Цей чоловік забрав Дмитра додому. Він був християнином. Згодом його запросили до церкви, де він побачив зовсім інше відношення.
- ділиться Дмитро Ларін. Ці віруючі запропонували йому поїхати до центру реабілітації. Андрій Липський, пастор, який тоді допомагав Дмитру, додав: «Він ще тоді не розумів куди їде, думав до «риб-центру» і запитав про вудки. В центрі Дмитро від пастора почув слова, які його дуже торкнулися:
В цю мить у Дмитра пролетіло все життя перед очима.
В церкві він став регулярно отримувати підтримку і це допомогло йому почати нове життя. Зараз Дмитру тридцять років. Дев’ять з них – він з Богом. В нього більше немає проблем зі здоров’ям, він працює графічним дизайнером і має люблячу дружину. Юлія Ларіна, дружина Дмитра, до цього часу не уявляє, що її чоловік колись міг бути іншим, бо настільки він змінився.
- зізнається радісний Дмитро.